11 липня 1995 року, під час війни на Балканах, боснійські серби під командуванням генерала Ратко Младича розстріляли у місті Сребрениця на території нинішньої Боснії і Герцеговини понад 8 тис. боснійських мусульман. Офіційно загиблими у Сребрениці вважаються 8372 людини – це було наймасовіше вбивство в Європі з часів Другої світової війни.
Організатори різанини у Сребрениці були покарані під час процесів, організованих Міжнародним трибуналом щодо колишньої Югославії. Лідер боснійських сербів Радован Караджич за етнічні чистки в Боснії отримав спочатку 40 років ув'язнення, а потім довічний термін. Генерал Ратко Младич у 2017 році також був визнаний винним у геноциді, масових вбивствах мирних жителів та інших воєнних злочинах, серед них і різанина у Сребрениці, і теж отримав довічний термін.
Багато експертів проводять паралелі між подіями війни на Балканах у 90-ті роки та тим, що відбувається сьогодні під час війни Росії проти України. Багато жителів України та країн Заходу також сподіваються, що владу Росії та її військових одного разу вдасться притягнути до відповідальності за воєнні злочини на процесі, аналогічному трибуналу щодо колишньої Югославії – зокрема, за вбивства мирних жителів у Бучі та на інших територіях під час окупації.
- Як досвід трибуналу щодо колишньої Югославії можна використати під час розслідування нинішніх злочинів під час війни Росії проти України?
- Як за 30 років змінився підхід до збору доказів для таких процесів?
- Чим такі трибунали важливі?
- І чому їхні рішення досі викликають суперечки?
Про це телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю Голосу Америки, поговорив з юристом Антоном Нікіфоровим, який був радником прокурора Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії.
_________________________________
– Чи можна використати досвід трибуналу щодо Югославії під час розслідування злочинів, скоєних у війні Росії проти України? І якщо так, то як?
– Я думаю, що досвід буде враховуватися тією чи іншою мірою як частина юриспруденції. Завжди робляться посилання на попередні рішення. Рішень було ухвалено вже досить багато, у тому числі й щодо злочину геноциду в Сребрениці, і ці рішення були кілька разів підтверджені на стадії апеляції. І рішення суду щодо геноциду в Сребрениці теж було підтверджено неодноразово в кількох процесах. І частина цих рішень, які вже ухвалені, стали частиною юриспруденції, частиною міжнародного права.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: 30 років очікування на справедливість у Сребрениці: що це означає для жертв Бучі– Ви пам'ятаєте, як розглядалися в суді події в Сребрениці та як ухвалювалося рішення про те, що те, що відбувалося там, було геноцидом?
– Питання щодо Сребрениці було дуже непростим. Неможливо сказати, що це було легке рішення. Я знаю це не з чуток, оскільки там працював. Це єдиний злочин, який був визнаний геноцидом за 4,5 роки війни в Боснії та Герцеговині.
Прокурори у цьому процесі неодноразово намагалися довести, що геноцид був скоєний і в інших місцях, і що так звані «етнічні чистки» у Східній та Західній Боснії теж можна було б вважати геноцидом. Але суд із цим не погодився. Суд визнав геноцидом тільки події в Сребрениці у липні 1995 року.
Your browser doesn’t support HTML5
Как опыт Трибунала по бывшей Югославии можно использовать для суда по Украине? Интервью бывшего участника трибунала Антона Никифорова
– Чим важливі такі міжнародні процеси, як трибунал щодо колишньої Югославії? Адже навіть його вироки досі заперечують: наприклад, сербські політики їх оскаржують і вважають політичними. А в те, що ордери Міжнародного кримінального суду на арешти [лідера РФ Володимира] Путіна чи [прем'єр-міністра Ізраїлю Беньяміна] Нетаньягу колись будуть виконані, багато хто просто не вірить.
– Я теж не уявляю собі, кажучи відверто, що якийсь буде суд над Нетаньягу чи Путіним чи людьми такого калібру. Але йдеться про інше. Трибунали, які були, і ті, що намагаються зараз створити – це робиться свого роду для того, щоб поставити крапку, і поставити її публічно. Щоби навіть без можливості людину заарештувати і судити була можливість публічно і ясно представити всі докази.
Палата попереднього провадження Міжнародного кримінального суду 17 березня 2023 року видала ордери на арешт двох осіб у контексті ситуації в Україні –російського президента Володимира Путіна та уповноваженої при президенті Росії з прав дитини Марії Львової-Бєлової.
І щоб не було жодних сумнівів, в якому вигляді залишити це нащадкам як спадщину. Це просто потрібно сказати, і заперечувати це неможливо, тому що факти очевидні.
21 листопада 2024 року Міжнародний кримінальнй суд (МКС) видав ордери на арешт прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу і колишнього міністра оборони Йоава Галланта. Як повідомляє сайт суду, їх підозрюють у скоєнні воєнних злочинів у Секторі Гази.
Тобто, так, це робиться, звичайно, в публічних цілях. І так, звісно, завжди будуть люди, які ці злочини заперечуватимуть. Навіть щодо Сребрениці – дуже багато сербів та сербських політиків досі заперечують факт геноциду. Вони не заперечують факт скоєння злочинів, факт масових убивств. Але вони кажуть, що кваліфікація геноциду не підходить під ці вбивства. І кажуть, що це була мультинаціональна війна, майже як громадянська, тому геноциду не може бути.
Архівне фото від 5 серпня 1993 року: лідер боснійських сербів Радован Караджич (праворуч) слухає командувача боснійських сербів Ратко Младича під час зустрічі у Пале, Боснія і Герцеговина
Але суд цей злочин виділив. І цей злочин дуже специфічний.Геноцид довести дуже важко, тому що треба довести так званий «ментальний фактор» бажання скоїти саме геноцид.І ось цей ментальний фактор довести дуже непросто. Його треба довести, до того ж на рівні командування. Тобто потрібно довести, що було таке бажання не тільки там у якогось солдата та офіцера, а й що було таке політичне бажання – знищити частково або в цілому якийсь певний народ чи групу. Розумієте? Це складно. І це намагаються заперечувати. Так, навіть зараз.
Але в сучасній війні те, що ми бачимо зараз, заперечувати факти практично неможливо. А ось які кваліфікації їм дати – це інша справа. І кваліфікації, мабуть, будуть оскаржуватися. Я в цьому не сумніваюся.
Your browser doesn’t support HTML5
Безмовна трагедія Сребрениці: сотні матерів помирають, не дочекавшись справедливості (відео)
– Як за 30 років після різанини у Сребрениці змінився підхід до збирання доказів у таких процесах?
– За 30 років відбулося дійсно дуже багато чого. Досвід накопичили і міжнародні трибунали – бо їх було декілька, не лише щодо Руанди (трибуналщодо геноциду в Руанді, в результаті якого загинуло понад 800 тисяч людей, переважно представників народу тутсі – ред.) та колишньої Югославії, а й тимчасові трибунали щодо Камбоджі (трибуналщодо геноциду мусульман народності чам і етнічних в’єтнамців – ред.), змішані трибунали, міжнародно-національні трибунали. І Міжнародний кримінальний суд почав працювати (почав працювати з липня 2002 року, діє постійно – ред.). Тому що його не було, коли працювали трибунали щодо Руанди та Югославії. Міжнародний кримінальний суд теж напрацював свої принципи роботи – і механізми, і збирання матеріалів.
За 30 років відбувся величезний прорив, що стосується наукового підходу до пошуку доказів. Визначено, що саме потрібно збирати, які докази. Наскільки я можу бачити, збирання доказів щодо конфлікту між Росією та Україною йде величезними темпами.В принципі, все ж відбувається наживо. Цього не було 30 років тому: жодних дронів, жодних телефонів, жодних прямих відео практично не було.
– Останній вирок трибуналу щодо колишньої Югославії винесли у 2017 році, хоча конфлікт закінчився у 2001 році. Чому міжнародні трибунали забирають стільки часу?
– Це справді дуже тривала справа. І, на жаль, таких трибуналів, як щодо Руанди та колишньої Югославії, я думаю, більше не буде.Вони були дуже тривалі та дуже дорогі.
Чому? Тому що це міжнародний інститут, куди приїжджають люди з усіх країн світу. Потрібен переклад на 3-4 мови. Потрібно збирати факти щодо подій в іншій країні, а це дуже важко. Важко знайти людей, які можуть бути на місці. Не завжди є доступ до матеріалів та до місця скоєння злочину. Через це виникало дуже багато складнощів.
Радован Караджич – психіатр за освітою, перший президент Республіки Сербської з 1992 по 1996 рік. Ця частина Боснії і Герцеговини намагалася відокремитися від країни і проголосити незалежність, тому розпочала війну проти боснійського і хорватського населення в Боснії і Герцеговині. У 1998 році Караджич зник і 10 років переховувався від правосуддя. У 2008 році його знайшли і заарештували, а в 2019 році Гаазький трибунал остаточно засудив його до довічного ув’язнення.
Караджича визнали винним у геноциді, зокрема в місті Сребрениця, масових вбивствах, тероризуванні та депортації босняків і хорватів, а також інших злочинах.
Колишнього воєначальника боснійських сербів Ратко Младича називають «різником Боснії». Він оскаржував ухвалений у 2017 році вирок та довічне ув’язнення. До числа інкримінованих Младичу злочинів входить різанина в Сребрениці. У 2021 році суд ООН у Гаазі підтримав засудження та довічне ув’язнення Младича за організацію геноциду та інших злочинів протягом війни в Боснії в 1992–1995 роках.
Повномасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.